Колись ти йтимеш, тротуаром,
Упевнено, грайливо.
Натхненний давнім мемуаром,
Подумай нежурливо
Про путь ту довгу, що в хвилини
Незгоди та запала
Від немовляти до Людини
Тебе загартувала.
Тепер же ти в своєму роді
Поважний та потрібний;
І не останній муж в народі,
Бо маєш злато-срібний
Карман; ще й серце небайдуже
І все в тебе, як треба:
Ти став собою, милий друже,
На те була потреба!
Лиш згадуєш часи минувші...
І, мить затамувавши,
Події пропливають бувші,
Ти йшов, не гальмувавши!
Ти певен, все було по волі
Всевишнього чи неба(?)...
Суцільно підкорився долі,
Розвинулась анеба.
І усміхнешся ненароком,
Розклавши все по діям.
Часу сміливо блимнеш оком,
Події ж бо він віяв.
Ти йдеш, і дивишся довкола:
Ох, дзвінко світ сміється.
Колись се бачилось лише за частоколом....
Хто талан має - той свого доб'ється!!!
