Самотній старець, що сидів на призьбі,
Накрившись пледом й чаю попивавши,
Дивився в далечінь, казав: "Ми різні,
Ми мов той дощ, який усіх розважить,
Який розкаже теплі таємниці..."
Сидить собі один... Один... Один...
Ліхтар на ґанку, хвильки у криниці...
Дощ падає на трав'яний килим...
Поскрипувало крісло під ногами,
Об бляху краплі градом розбивались...
Ліси і гори, ще й старечий камінь
Свистіли, пили, билися, братались...
Але ніхто людським не відгукнеться...
Сидить один - навколо лиш хребти...
Гарячим ритмом билось в грудях серце...
Він спав... Спав під мелодію вітрів...
01.04.16
Я дуже люблю твоі вірші і завжди чекаю на них з нетерпінням... Настільки чітко передані образ старця і емоціі, і дощ, і чай, і розмова, що я немов сама опинилась на тій призьбі......
Systematic Age відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ліси і гори, ще й старечий камінь
Свистіли, пили, билися, братались...
Це ти так незвично вжив...Природа куди розумніша за людей.За байдужих і черствих людей,яким немає діла до самотності,допоки вона не прийде на поріг...Дякую,заберу.Щось мене дуже вразило в твоїх рядках...Якась туга,у поєднанні з протестом і безнадія...Цілющий сон -єдина втіха...
Systematic Age відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Нема слів... Тому бери на здоров'я, аби тобі подобалось... Дякую за відгук!
гарненько
