Не важливо на перший рядок
Йому назвою ніколи не стати
Він як завжди забється в куток
І нікому його не згадати
Людина що першою стала
Лиш останьою зможе піти
Така доля іі вже спіткала
Розірвались у черзі дроти
І ніхто не здобуде спокою
На той берег нам слід перейти
Поки вісять мости над рікою
Доти доля мусить піти
А останній рядок домовина
Закриває вірші назавжди
І не знаєш у чому вже винна
Але мусить у землю піти
