Не впізнати кленів, не побачить
Тими, що давно колись були,
Їхні голови вогнем позначив
Осені бентежної прилив.
Замовкає ніжнокоре тіло
У призначений для нього час,
Де кленове листя облетіло,
Світить неба синього атлас.
І вдихуть, і видихнути - легко!
Не без крил багряне торжество,
Пролітають клинчиком лелеки
Крізь душі озорене єство.
