Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Гіркі горішки ( проза) - ВІРШ

logo
Ніна Незламна: Гіркі горішки ( проза) - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Гіркі горішки ( проза)

Ніна Незламна :: Гіркі горішки ( проза)
    Похмуре небо, прохолода… Осінній ранок... росянистий… Багрове листя під ногами,  старенька притопчує по стежці. Чобітки старі  продірявилися,  в пальцях відчува вогкість, згодом холод. Їй якби тільки дійти до містечка  та здати ці горішки, що набила. Мала б  свіженьку копійку, то хоч низенькі чобітки б собі купила. Два тижні поспіль прибирала сухі бур`яни  на городі.  Добру частину землі займає горіх;  високий, крислатий, хоч і не дуже старий та дуже  схожий на старого дуба.  Тішилася, любувалася ним, горіх  вродив  на славу, стерегла його. Часом  скоса  кидала  сердитий погляд   на ворон, що   шастали по ньому та під ним. Розставить руки, немов метеликом стане і ледь зашпортуючись,все ж бігає під горіхом, проганяє  їх. А іншим разом,  налітала ціла зграя  ворон . Бабця,  цупко брала в руки  граблі, чи мітлу з довгою ручкою, здіймала догори, махала й кричала,
- Ну гей - гей...  із - за вас не куплю чоботи. Он зима, не за горами.
Як приставала, заправить сиве волосся під  вилинялу хусточку  на голові  і бубонить під носа,
- Чи я складу з цієї мізерної пенсії  на ті чобітки.
 А то-  цеглинами розіб`є горішки, зніме тоненьку плівочку,  на долоні розімне на крихти й поклавши в рот, довго смакує на язиці.  Потішиться, 
- Навіть гірчинки немає, солоденькі. 
Погляне  до неба, помолиться до Бога й скаже,
- Забрав би ти мене, чи що , скільки  іще страждатиму? Як перст одна, немає до кого голівку прикласти. Таке життя, був  один синок і той інвалід. Хворів на цукровий діабет, десь взявся цей ковід, від нього й помер бідолаха. Ой, доле - доленько моя, чому ж мене, отой вірус не візьме?!
 Жилисті руки, тремтять від безсилля. Біль у очах... скотиться сльоза. Руки  замурзані, трусне головою, щоб впала до землі.  Й декілька раз кліпне очима. В  душі дає собі  наказ, ні - ні, тож тільки не зараз,  ще  ж на смерть капці  й одяг не придбала. 
  Попід посадку стежка пролягла. З однієї сторони зоране поле,  з іншої листяні дерева. Тут вільха  і акація, ясени і клени, і  рідко поміж них можна побачити ліщину і старі пишні черешні. Сонце засліпило  очі, старенька поневолі зупинилася, кліпнула ними декілька раз і повернула голову до дерев. Яка краса!  Сонячні промені зайчиками скакали по листках. А роса по них, ніби веселка вигравала  різними кольорами. Вона потягнула хустку  нижче, щоб сонце не потрапляло на очі. Під ногами стежка  звузилася й потонула поміж дерев. Крехтячи, старенька  з плечей зняла торбу, поклала  на  засохлу  траву. Знявши стареньку  коричневу курточку та склавши її вдвоє, постелила  і всілася простягнувши ноги. Із- за пазухи дістала  маленьку хустинку, розвернула, в ній лежав шматок хліба,
- Ну, от тепер поснідаю. Ах, пахне олійка, аж слинка тече. 
Відламувала по маленькому шматочку й клала в рот. Запавшими устами чмокала, закінчивши свій сніданок, посміхнулась,
- Ну от заправилась, як той автомобіль,тепер і сили прибавилось.
 Встаючи, пожартувала сама до себе. Так часто робить,коли пристане.Завдяки сили волі  й тримається на цьому світ. 
 Їй залишилося йти, приблизно з кілометр,  якщо йти навпростець, через поле.Добре, що ще не зоране, потішилася. Хоча по  всьому  полю тирчали стовбури від соняхів. Це ж не по багнюці йти, якось доберуся, шморгаючи носом - роздумувала вона. Якщо ж йти далі посеред  посадки, кілометрів три буде. Хай йому грець, поки дотопаю, той   не буде кому здавати. Шкода, вже тиждень ,як поламався маршрутний автобус, що возив людей в містечко. Коли зремонтують не знати, ще й по селі розмови ходили, що водій захворів. Ото на людей така біда прийшла,то запалення легенів,то вмирають і не знати від чого. Раптом  біля неї стрімко пробігла білочка, якесь шарудіння позаду, стара призупинилася,
-Ой, маленька, чого так злякано шмигнула і хто ж міг тебе так налякати.
Тільки проговорила, як  по заду себе почула шурхотіння листя.
- Тю, хто б це мене догнав? Наче й нікого не було,-  сказала вголос. 
 Тільки обернулася,  перед нею стояли  два молодих чоловіки,  років тридцяти. Ой, це не  цигани,  якісь монголи,  може з тюрми втекли - майнула думка. Обоє  одягнені в чорні курточки і темно- сині джинси, коренасті, середньої статури, чорняві. Один худіший, в його чорних очах немов полум`я палахкотіло, обличчя нагадало вовка. Старенька, аж жахнулася від його погляду, зробила крок назад. Другий товстіший, схиливши  чубату голову,  з її рук сміливо висмикнув торбу,
- Ану  показуй, що несеш? 
В серце немов хто стрілу пустив, не могла зробити подиху.  Затремтіла, як листок під сильним вітром. Від відчаю, злякано  наставила перед собою руки,
- Діточки, це не вкрала…  Не вкрала, свої горішки. Оце набила, несу  в містечко, хочу здати.
- Цить!- сказав худіший,  не нервуй  мене, бо я злий. А злий, бо голодний.
Бабця  склала  докупи руки, немов до Бога й  заплакала, хриплуватим голосом до них,
- Побійтесь Бога, діти! Це ж гріх. Візьміть поїсти, а останні мені віддайте.
Чоловіки гучно засміялися, здалося, від сміху, аж деяке листя злетіло з дерев. 
Вона продовжила,
- Знайшли в кого забрати. Он капців не маю, зима на носі. Краще вбийте мене!
 Товстіший, примруживши  вузькі чорні очі,  засміявся,
- Ні, ми на мокруху не підемо. Тішся стара,  вважай тобі  повезло.
Вона впала на коліна,  гучно заридала. Вони  й  не звернули  уваги на її прохання.  Худіший витягнув з  кишені курточки  клітчату торбу,
- Нам таке діло підходить, а ти собі  ще наб`єш, тож жива залишаєшся. 
Вони пересипали горіхи в свою торбу. Другий  зло подивився в її бік,
- Ти і не подумай комусь пожалітися. Хочеш жити - мовчи. Бо, як треба,  то й і в селі тебе знайдемо.Ти нас не бачила, а ми тебе не знаємо.
Побіліла на обличчі, немов зробилася німа, не промовила й слова. Тіло  задерев`яніло, в голові шуміло, по щоках річкою текли сльози, ледь- ледь повернувся язик,-
- А, як же чобітки…
Дві постаті швидко  зникли поміж дерев. Рукою витирала сльози. Душа страждала, відчуття болі. На  вустах   гірко, солоно,тихо прошепотіла,
- Горішки мої… Солоденькі  мої.. . Чому ж  для мене, стали  такими гіркими…

                                                                                                31.10.2020р

ID:  893568
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 01.11.2020 08:39:34
© дата внесення змiн: 05.03.2021 09:44:12
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 30 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: Любов Іванова, Тетяна Горобець (MERSEDES), Lana P., Cнежана, Ніна-Марія, палома, Ганна Верес, Веселенька Дачниця, Світлая (Світлана Пирогова), Zoja, Капелька, Валентина Ярошенко, Катерина Собова, Наталі Косенко - Пурик, Олег Крушельницький, Білоозерянська Чайка
Прочитаний усіма відвідувачами (689)
В тому числі авторами сайту (50) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
Сторінки (3):    назад [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Так життєво, Ніно...Шкода, що гіркі наші реалії нині... 12 17 16 22 22
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую! Рада.що не забуваєте. Всього найкращого Вам! give_rose 22 22 21
 
Lana P., 03.11.2020 - 03:17
сумно, проникливо написали про реалії сьогодення, чіпляє за душу cry
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую Світланочко! give_rose 22 21 22
 
Проза Ваша, дорога Ніночко відкриває правдивість нашого буття... Немає захисту у старих людей. В наш час розвелося стільки лацюг, які групами, а хто по- одиниці обдурюють пожилих людей, показуючи себе працівниками РЕСУ, то іншими, а потім оббирають їх до нитки... Або ще лишають житла... Страшно подумати, що чекає нас надалі? Майстерність Ваша прогресує і набирає бали...Нехай за успіх чекають премії, а Вам за вміння велика слава!!!
12 12 16 16 clapping love03 sty101 Натхнення Вам і море радісних і щасливих днів, дорога Ніночко!
ros ros ros
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую, Валічко за такий теплий відгук!Не хочу ніякої слави.Хочу донести до читача,як живе наш народ. Кожен,чи то щасливий,досяг всього. Чи нещасний,непотрібний ні владі,нікому... В якому середовищі ми живемо. А,що нас чекає- лише Бог знає...
Гарного вечора Вам і натхнення! give_rose 22 22 21
 
C.GREY, 02.11.2020 - 18:53
17 Ось воно - відлуння золотої орди... Жаль бабусю cry ros
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
На жаль...
Щиро дякую, що читаєте мої твори. Всього найкращого Вам!! give_rose 21 22 22
 
Н-А-Д-І-Я, 02.11.2020 - 09:13
12 12 17 Чомусь так сумно, сумно стало...
Як У Шевченка...Таке наше життя.Чудово пишете, майстерно! give_rose give_rose give_rose 9 019 cup
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вітаю Вас Надійко! Вже мала намір лист писати...Рада,що знову з нами. Щиро дякую,дорогенька!Шануйтеся!Всього найкращого Вам! 16 give_rose 21 22 22
 
Cнежана, 02.11.2020 - 09:08
12 12 16 Сумні реалії життя..Гарно, Ніно.. Так тримати! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose 9 ghmm good
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую, сонечко!Удачі Вам! give_rose 21 22 22
 
Галина Лябук, 01.11.2020 - 20:40
А скільки таких старенький, одиноких... Забрати останнє - це все рівно, що вбити. 17 17
Як завжди, чудове написання, болюча, гірка тема наших реалій. 12 12 23 23 23
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дужедякую, Галинко! Завжди Вам рада. На жаль це реалії нашого життя...
Удачі Вам і натхнення! give_rose 21 22 22
 
На жаль, така вона, "наша постперебудовча" правда!
Хоч щоб не розказували нам наші горе-керманичі та продажні ЗМІ.
Сильно, майстерно, талановито написано, Ніночко.
15 cry 17 15
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую п. Людмило! give_rose 22 22 21
 
Ганна Верес, 01.11.2020 - 19:09
Ніночко, таке коротке оповідання, а все сьогоднішнє життя-буття в нім: і незахищена старість, і КОВІД, і тяжке прозябання на периферії, коли немає зв'язку ні з лікарнею, ні з базаром, і панування ненаказаного зла. А яка майстерність викладу матеріалу! Дякую!!! 12 12 12 12 give_rose give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна Вам! give_rose 22 22 21
 
Міла Перлина, 01.11.2020 - 18:44
Дуже зворушливо, Ніно 021
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна Вам! give_rose 21 22 22
 
Надія Башинська, 01.11.2020 - 18:21
16 23 16 Що ж це коїться з нами, людьми?.. 42 43 42 43 42
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! give_rose 21 22 22
 
Чудовий твір, зворушливий до сліз, Ніночко. Так жаль таких людей, яких не має кому захистити. 16 12 16 hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую, Наталочко! give_rose 22 22 21
 
hi hi hi А я майже до кінця вірив, що вони їй мають допомогти донести ті горішки. give_rose give_rose give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна Вам!Нам всім хочеться поваги,шанобливого ставлення ..та на жаль,світ красивий тільки на картинках...
Гарного дня Вам і натхнення!
Не забувайте дорогу на мою сторіночку.Завжди Вам рада!Удачі! give_rose 22 22 21
 
Ніна-Марія, 01.11.2020 - 13:56
Я не можу читати таке без сліз... cry Це вже не люди...
Гірко і боляче від того, що робиться... 12 12 17 21 22 22 give_rose hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, п. Ніно! На жаль є люди і є людиська на цім світі.. 17
Шануйтеся! Всього найкращого Вам! give_rose 21 22 22
 
Амадей, 01.11.2020 - 13:07
Як же гарно, як правдиво!
Спасибі, прочитав на одному диханні.
Щастя Вам, натхнення, здоров"я й любові.
12 12 12 16 give_rose give_rose give_rose 21 22 22 hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна Вам! give_rose 21 22 22
 

Сторінки (3):    назад [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] вперед
ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
x
Нові твори
Обрати твори за період: