«… А ще є стіна звуків, щонічна стіна
Мурована восени трильйоном цвіркунів…»
(В. Н.)
Що ховається в глибині троянди
У сокровенній серцевині пелюсток?
Ніщо.
Порожнеча, з якої виникло все.
І в якій все тоне і розчиняється,
Запитую в цієї пишної квітки:
Ти пам’ятаєш про що я снив?
Пам’ятаєш мої блукання
Країною папороті берегів Ерідану
Та водоспадів синіх Гондвани –
Велетенської країни дощів?
Мовчання наодинці з трояндою –
Квіткою, якої немає в дзеркалі,
За межею нетривкого срібла буття:
Спалюю всі імена непевні
Квітів і людей клану Можливо
На жаркому вогні автодафе,
Збагачую себе досвідом небуття,
Відчуваю
Яка нескінченність – там, за порогом,
Називаю предмети й рослини
Новими словами-смарагдами,
Тим часом, коли птах синьокрилий,
Що прилетів з Едему запашних спогадів,
Що співав про храм, що збудують завтра
Огортає літеру «алеф»
Крильми.
"отражение" одилона редона, первое что пришло на ум после прочтения. красивая символика, красочная, сочная, как-то вы и не вы, как и редон вышли за грань черно-белого
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
У мене теж часто виникає відчуття щодо моїх творів, що це написав не я, що цей текст виник десь далеко в безоднях космосу, а мені тільки продиктований...... Дякую за такий відгук!
... Яка нескінченність - там, за порогом...
Так, світ цікавий і багатогранний, а якщо поринути спогадами про ту сиву давнину, то здається безкінечний і бездонний.
Загадково, цікаво.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
В епіграфі (В.Н.), в асоціаціях (П.Ц.) з трояндовим Ніщо. Але ні, ближче це:
Після іржавих загадок Землі
ходімо брате шукати мій світлий наріжний камінь.
Я знаходжу ніщо. Ти знаходиш ніщо.
його ще руйнує Земля.
(П.Ц.)
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00