Туман. І сонце. І роса,
на вітах, наче діаманти.
Весни незаймана краса…
Узувшись у м’які пуанти,
Весна ступає крадькома
лиш їй відомими стежками,
де, утікаючи, Зима,
сніги лишила рушниками.
Та ще, у лісі за селом,
лежить і досі ковдра біла.
Мабуть, налякана теплом,
Зима її також згубила.
Втікала ручаями сліз.
Лишатись їй було не сила.
Біжучи через верболіз,
рожеві «котики» лишила.
А на околиці Шпиля,
де ліс, і поле, і дорога,
парує звільнена рілля,
чекаючи на хлібороба…
с.Кочубеївка, Шпиль
березень 2019 р.