Є ЗМОГА, ТА НЕМА ЛИЦЯ
Бляшанки знову взя́лися літати,
Зі всіх боків до нас вони летять,
Що може світ – то це лиш «співчувати».
То скільки вони будуть споглядать?
До чо́го ж приведуть ті споглядання?
Чи «співчуття» загиблих воскресять?
Яке ж огидне їхнє те чекання!
Нема й в думках, щоб нам допомагать!
Ті «співчуття не спинять вражу силу,
Не розверну́ть бляшанки в оркостан,
Ляга щодня народ наш у могилу,
Продовжує вбивати нас тиран.
Щодня смертей нелічено буває,
А серед них – дорослі і малі,
За парканом весь світ спостерігає,
Як нас вбивають кляті моsk@лі.
На це дивитись, мабуть, по приколу,
Бо наш народ вже якось прикольнувсь,
Боюсь, приколи ті пішли по колу…
Зате диктатор, геть, не прикольнувсь!
Щодня благаєм в світу допомоги,
Але не м’якнуть ті черстві́ серця́,
Якби не мали всі тієї змоги…
А змога є, але нема лиця!
03.10.2024р.
@Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
