Розбите дзеркало,потріскане,
В шматочках скла- маленьке небо,
Обведене скляними рисками,
Немов за гратами воно й нелюбе,
В самого Господа,й самотньо плаче,
Дощем на скельцях змочуючи бруд-
Не буде більш сьогодні нам удачі,
І не в прикметі діло,не осудь!
У наших душах щось зламалося,
Мільйони понівечених сердець,
Від баченого зла руїна сталася,
І помстою наповнений вінець!
Шматочки скла докупи зібрані,
Загострені,нескорені в біді ,
Ми люди нації,у війні обвінчані,
І в долі кожного її сліди...
Шукаю я в собі ще образ цей,
Як чистим дзеркалом світилася душа,
І небо квітло для наївності очей,
І слово- для приємного вірша.
Щоб моя склинка ,хоч війною гострена,
забруднена у бідах і в сльозах,
З маленьким небом,зовсім вся потріскана,
Любов"ю лікувала гнів і страх...
