У гніздечку зростали соколята
Від холодних зим крилом захищала мати.
Навчила жити, трудитись, літати...
Любити рідну землю наче рідну мати.
Зросли, як дуби високі красиві,
Козаки, як титани дужі, чорнобриві.
Кожен плекав свою мрію на землі,
Збудувати дім, сіяти зерно на ріллі.
Прийшла в їхній дім худерлиця зима,
У їхній куточок раю снігу намела.
Насіяла граду і дім спалила...
Крилатим жорстоку війну оголосила.
У кривавім бою зустріли весну,
Війна на світанку розбудила їх від сну.
Сини юні, молоді, в зрілих літах...
Стали воїнами світла, миру у піснях.
Злетіли із гніздечка соколята
Від ворогів свій край та землю захищати.
Взяли в руки зброю на суші, на морі...
Захищають небо від чорних крук в просторі.
Жорстока війна крила обпалила
І пострілом кулі живе серце пробила.
Викопала у мерзлій землі - яму...
А матерям залишила глибоку рану.
Лежать вічним сном юні соколята
На калині пташина плаче наче мати.
Йде до могил топче в снігах стежину
Край поля вітер гне її, як тополину.
М ЧАЙКІВЧАНКА