раптово тіні в шпроси в хром
від Мено Мюліг * білий гном
на миші лісовій припнеться
ніщо ніщо нам не минеться
чіпляючись за хвіст комет
за чисту сторону монет
за піки з аметистів рук
божественних як з Неба звук
того що щоки надимає
що час потроху під’їдає
монисто тулить на шифон
псалтир ховає під амвон
і прикривається рядном
як ягель білий за вікном
де марну працю Пенелопи
перед дверима галерей
рятує писар Кочубей
додавши зорь до гороскопу
в покревність ліній і зразків
її вельможності планети
прокастинуючи вендету
дітей покинутих батьків
