|
Де ти паско заквітчана,
пишна, пахуча, смачна,
щедро скупана в сонці
і в бабиних білих долонях?
Як чуттєво в саду
розіллялась бузками весна,
її подих шовковий пульсує
у грудях і скронях!..
Де ви, струцні рум'яні,
посипані маком дрібним?
Як ви солодко пахли
на ціле зати́шне подвір'я!..
Й прилітали казки, мов зозулі,
в розніжені сни,
лоскотали уяву дитячу
посрібленим пір'ям.
І тремтів, як хоругва на вітрі,
на дро́вах вогонь,
підрум'янював тісто пахуче,
й воно підростало,
заколисане духом правічним
і світлом долонь,
і, здавалось, було йому простору
в пе́чі замало.
І трудилася жінка над тістом
у діжці м'яким,
і вмокала у борошно руки,
як в білі хмаринки,
ворожила – й з-під пальців
зринали тугі колоски,
золотисті коси́ці, листочки
й дрібні намистинки.
І було щось космічне
в цій звичній мирській суєті,
в цих забутих обрядах
і в порухах, наче невабом…
Де ти, паско рум'яна,
де струцні мої золоті?
Де ви, бабо?
© Наталя Данилюк, 2024.
ID:
1037837
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші про родину й батьківській дім
дата надходження: 16.04.2025 01:07:14
© дата внесення змiн: 16.04.2025 01:11:00
автор: Наталя Данилюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
