Вмирає село, вимирає, повсюди порожні хати,
Лиш вітер в подвір`ях блукає, де гостем знавався і ти.
До сього кріпке господарство вінчало тебе у життя,
Віднині - розкрадене царство, така його доля буття.
Спішила на ферму матуся, у полі трудився татусь...
Тепер на руїни дивлюся й на Бога за долю молюсь.
Життя покидає стареча, а молодь спішить у міста
І що нас чекає в далечі!? Душа наша з горя пуста.
Німі ми в житті і безликі, не можемо правди сказать,
Щоб дії звершити великі, боїмся свій голос подать...
Проснися ж, мій рідний земляче, і голову гордо здійми,
Село твоє скривджене плаче, ти вибір скоріше прийми.
Хто зможе село відродити, малечі повернути сміх,
За завдані сльози спросити, бо скоєно людоньки гріх?!
Суддя ж наш з небес споглядає і кожен отрима своє,
Мій розум за вас вболіває за вас болить серце моє.