Йшов Петро до автошколи...
Часу було ще багато,
До Попудренка Миколи
Він зібрався завітати,
Бо вважав його, як брата...
О двадцатій на дев’яту
Розбудив Миколу дзвоник
В двері - хап би його лихо!
Він поклав на лоб долоні,
Важко два рази подихав
Та й підвівся відчиняти.
Вид в Миколи був пом’ятий,
Як завжди бува з похмілля.
- Петю, ти? – Звичайно, Колю!
Ось, ішов до автошколи,
Та рішив зайти до тебе
Після буйного весілля
В ресторані "Сьоме небо".
- Ти напевно з глузду з’їхав,
Нісенитницю гутариш.
Зараз як заїду в харю!
І без тебе повно лиха.
Зовсім я не пом’ятаю,
Що зі мной було учора...
- Ну, Микола! Ну, умора!
Ти ж одружився, лишенець!
- Та іди «к єдрені фені»!
Цього геть не може бути!
Не шуткуй, бо дам у пику!
- Точно, Колю, звали - Віка
Наречену, чи Полина...,
Сам я був учора п’яний...
- Чиполино!!! – впав без тями
Ошарашений Микола...
Йшов Петро до автошколи...
