А хто ми є і ким були,
Що значить –жити краще,
Що ми змогли – чи не змогли,
Розсудить бог, а люди йшли
На площу, як на прощу.
Згадай: майданом лине дим,
І наші прагнення – над ним,
А сніг на одяг липне.
А хто лишався „на печі”,
Боялись плакать уночі,
Щоб лиха не накликать.
Події висвітлили тих,
Хто має прагнення мети,
І то вже – наш набуток.
Гіркий у перемоги хміль,
Якщо не без твоїх зусиль,
Але ж кому здобута?
Бо знов при владі- хоч умри, –
Нещасний мій народе,
міняються лиш козирі
З одної все колоди.
Високо бог, далеко цар,
А президент – ще далі.
На тому тлі,
Як дощ на склі
Спливають наші долі.
Туман – не кращий від пітьми.
Але ж бо, хто, якщо не ми?
А час - минає...
Все менш надій і менше сил.
Спокійно гляне – й скаже син:
-Не переймайся!
Оценка поэта: 5 ощущение того,что все изменится.к лучшему есное дело.изменится не сегодня-завтра,и все будет...аа--а-а-а,о эта заразная майдановская эйфория!!!хотя мне понравилось
MiShura відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Наше поколение и тогда ничего серьезного не ждало (и, увы, правы были), но это был новый опыт, о котором я не жалею.
