Під серцем принишкло, завмерло… згоріло…
Маленьке убоге дитятко… змарніло…
І очка не очками б́ули ще досі,
Лиш б́уло на розвитку в’юнкій дорозі.
Побачити світ так хотіло… тягнулось…
Малесенькі пальчики й ручки зімкнуло…
Ніз́ащо… навіщо його ви згубили?
Кроваві сліди не зітруться й в могилі
:*(
У вірші справді порушено дуже важливу тему! Ніколи не кажіть,що Бог іноді забуває про нас. Це не правда. Він завжди з нами. І у тій ситуації не він вирішує,вирішує та жінка чи дівчина. Він приймає велику участь у роздумах залишати чи ні... він підштовхує,а ми приймаєм рішення. Я це знаю з власного досвіду. У мене був вибір..Бог послав мені роздуми,я зробила правильний вибір. Тепер по моїй квартирі бігає маленьке янголятко ) І не кажіть такого,що Господь забув,втомився. ВІН є!!
Троянда Пустелі відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
фахова поезія гострої соціальної теми.
біль дитини - сильніший і в середині і зовні.
Троянда Пустелі відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
писати про таке надто важко. і я могла б не викладати цей вірш тут. але, так хочеться надіятися, що хтось, прочитавши, як мінімум задумається, і як максимум - не зробить ніколи такого...