Прокинулась з криком - така в мене звичка...
Маленьке дівчатко, коротка спідничка,
Розірвана майка, розбиті коліна...
Подряпини й шрами... О, Боже! Дитино!..
Примари витають у темряві ночі -
Мене переслідують злякані очі...
Уривки із сну причаїлись в кутках,
У серці зловісний проклюнувся страх...
З проміннями сонця прийшло розуміння -
Пощади не буде, не має спасіння:
То власне дитинство - невинне дитя!
Ось в що обернулося моє життя!
Пробач мені, дівчинко. Я не навмисно...
Своїми руками я скоїла вбивство.
Потрапила в вміло розставлені сіті -
Себе розгубила в дорослому світі,
Де кожен - заручник, де вільно брехати.
Тут править жадоба, тут можна вбивати...
Прогнав сновидіння байдужий світанок...
На мене чекає самотній сніданок.
.
