порятуй мене від вільного танцю,
де розтерті на порох руки не пахнуть рухом,
де на власних смертях вже давно не вчаться
і на те, щоб мовчати, бракує духу.
порятуй від спасінь щоденних,
від прочитаних книг, де фінал є завше.
порятуй врешті-решт від сцени,
де вчорашні обійми вже геть не наші.
значно старша ніж ми ця суцільність болю
і з підоги як з пам"яті лізе фарба.
і коли ти чекаєш від мене отих вседозволень-
порятуй від інертності слів хоча би.
порятуй і воздасться тобі...так кажуть,
я ж не знаю...
тому мовчазні продублюю рухи.
і від сажі під шкірою в сни одразу.
порятуй,
бо і справді бракує духу.