Сидів я бува у своїй стороні,
Коли тиша прошепотіла ледь чутно, з-за плечей:
«Вікно прочини».
Там стояла усміхнена Ти
І ледь помітно вустами до мене:
«Впусти».
Мене затуманив п’янкий подих кохання,
Спраглою душею:
«Ввійди».
Та зайшли лиш тіні-слова —
Вісники солодко-тяжкої печалі.
То де ж Ти, любове моя?
Чому не зі мною?
Чому лиш —
Ледь помітно губами:
«Впусти»?
Я відчиняю всі двері для тебе,
Будь як вдома!
Тільки:
«Ввійди».
