Серед пісень, що ваблять плином крові,
З яких доносяться звірячо дикі звуки,
Співаю пісню, сповнену любові,
Вона приглушує мої душевні муки.
І в голоснім кривавому бенкеті,
Серед людей, що знають лиш страждання,
Віддалено мені бувають чутні
Цієї пісні стогони й зітхання.
Обрав собі я шлях, новий, незнаний,
Дорогу там любов мені осяє,
Вона стає оазисом в пустелі,
В якій багато років вже блукаю.
