19.10.2013* 16:15
Я лежав на спині на дні циліндра з радіусом до трьох метрів, в центрі кола. Дивився уверх. Внутрішня стінка циліндру була створена дуже високими людьми, які тісно стояли один до одного, але я не бачив їх тіл - тільки загальний контур, в якому ясно читалися голови, плечі та незначна різниця у рості. Я абсолютно не був певен що це люди, але найближче до всього у мене було таке розуміння Істот. Враження було таке, що ці Істоти були священиками, бо дехто з них мав на голові вбрання типу митр. Не було не видно ні рис обличчя, ні товщини тіла - суцільний плаский малюнок, який горів золотом із спалахами ще більшого сяйва, а поза фігурами уверх йшов білий/золотий світ, який за ними був максимальної сили, а потім поступово зменшувався до верху, поки не губився в імлі, яку сам же і зробив.
І був спів. Чоловічий хорал, красивіший за який я ніколи до того і після того не чув. Чоловічі голоси перепліталися, створювали величну мелодію, пронизували мене наскрізь і немов піднімали уверх, хоча я продовжував лежати. Мені хотілось слухати і слухати цей хор, цей спів.
Спочатку мені здавалося, що співають на абсолютно невідомій мені мові, потім з'явилося переконання, що спів іде на грецькій мові, а потім ясно я почав чути, що на фоні хору виділяються слова на українській мові: "Батьку нааааш!" Нарешті хор став тільки рефреном, а слова на українській мові стали домінуючи, але от і вони пішли нанівець і стали фоном. І тоді Голос сказав мені: "Від нині ти будеш спілкуватися тільки українською мовою!"
Це була П'ята Сила.
За вікном вже почався ранок. Я нарешті спромігся вмитися і щось почало виганяти мене із майстерні - було нестерпне бажання іти пішки, чомусь у Зоопарк. Одягнувся, вийшов із майстерні, здивувався, що світить сонце і що достатньо тепло на вулиці, і почвалав через парк до метро. По підземному переходу перейшов на інший бік Брест-Литовського шосе (тепер це Проспект Перемоги! забуваю). У голові щось почало клубочиться про католицьку церкву. Побачив кіоск з морозивом і зрозумів, що три доби нічого не їв, захотілося морозива. Але раптом переді мною опинилися дві дівчини, які розмовляли по-польські. Вони попросили продати їм морозиво, а продавщиця сказала, що залишилося всього три стаканчика. Тоді дівчини купили три стканчика, два взяли, а третій залишили немов для мене. Не глянувши навіть на мене, вони пішли, та я морозиво не взяв і почвалав пішки до Зоопарку.
В Зоопарк пройшов по ветеранському квітку (тоді ветеранів війни так пропускали), знайшов якусь лавку і сів на неї. Не розумів: чого я сюди прийшов? Та от на мене навалилась неймовірна втома. Зрозумів, що зараз відключусь. Тому з усіх сил тримаючись на ногах, я добрів до зупинки транспорту, доїхав до Берестейки, пройшов парком до майстерні, зайшов в неї, закрив двері і немов у тумані дійшов до ліжка. І впав на нього для того, щоб проспати добу мертвецьким сном.
Коли ж прокинувся, то зрозумів, що я подолав Психогенний колапс, хоча так і не розумів тоді що це таке.
Пізніше задумався: "А що ж це таке, Психогенний колапс?" Словник іншомовних слів дав такі пояснення:
"Психогенний - той, що виникає внаслідок впливу психіки.
Колапс - 1). Гостра судина недостатність... 2). Спадання ... ділянок легень при пневмотораксі".
Поміркувавши, вирішив, що "Психогенний колапс є психічна криза Свідомості при утворені прямого контакту з нею ПідСвідомості та НадСвідомості". І досі тримаюсь цього визначення, тим більше, що потім отримав ще й роз'яснення в процесі Навчання.
17:00
ID:
455370
Рубрика: Проза
дата надходження: 19.10.2013 17:04:09
© дата внесення змiн: 19.10.2013 17:04:09
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
