Теплий настрій, майже вересневий,
Квітнуть айстри, як рожеві леви
В серці...
Серце птахом б'ється.
Я крокую берегом ріки,
Мріють пікнічки.
Склянки, пляшки биті горілчані...
Плентаюся берегом без тями -
Ця земля нелюблена ніким!
Меццо, що до цього грало в серці,
Ввись, здавалось, голубом здійметься, -
Впало долі мертвим журавлем
В серці щем. Але...
Далі йду: недопалки, пластмаси,
Згариша багать, що ще не згасли,
Шприц лежить в крові,
В серці буревій...
Край барвистий, що віками квітнув,
Згинув!
Він тепер - убогий смітник,
Звалище, відстій...
В істині простій
Стільки правди, болісно-гіркої:
"Після нас хай буде хоч потоп!"
Де ви, супермени та герої?
Де ви, небайдужі? Є ще хто?
Всі по норах і по халабудах
Глибоко сховались, як щури.
Хто ж рятівником природі буде?
Чистими не вийдемо ми з гри,
Доки не прозріють всі серця,
В нас одна планета для життя,
І одні любові прапори,
Де сумління вогнище горить...
