Творять птахи на вітах молитву дощу,
Краплі суму й печалі ловлю на льоту...
Я ромашкове літо в даль ясну відпущу,
Буду з осінню тихо випивать самоту...
Сад вже мій догорів.Лиш спустошені сни
Понад дахом кружляють у обіймах журби.
Смакувать буду мрійно світлу пам'ять весни...
Зосенілеє сонце! Спомин цей не згуби!
*****
Вичахаючи, гасне жовте вогнище листя.
Краплі тихо змивають з нього вицвілу суть.
Віддзеркалюють тьмяно лик печалі вогні передмістя,
І лелеки далекі сум пречистий у небо несуть...
Попрошу в білокрилих, щоб забрали недоспані ночі,
Попрошу у ріки, щоб відкрила глибин таїну,
Щоб озерами синіми засвітилися знов мої очі.
Сестро - осінь, прошу : не співай свою пісню сумну!
Дуже вражають ваші вірші! І сумні, і радісні. Умієте ви передати свій настрій, а це і є ознакою поетичного хисту. П. С. Здається, що другий вірш можна було подати "драбинкою".
Ірина Хміль відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ну ,дійсно - молода гарна жінка і раптом:"Сад вже мій догорів...спустошені сни...".Нехай ці слова відносяться тільки до Вашого ЛГ...Якщо не знаєш куди йти - зупинись - Господь направить...А вірші гарні...вистраждані.
Ірина Хміль відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я дуже мало цікавлюся зовнішністю авторів, але після цих віршів не втрималась, заглянула на Вашу сторінку.
Боже милий! Молода, прекрасна жінка, повна сил і енергії! А стільки смутку...
Вірші хороші. Але всім серцем бажаю, щоб Ви випромінювали світлу радість! Отаку:
Ірина Хміль відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
і радісні. 
Умієте ви передати свій настрій, а це і є ознакою поетичного хисту. 
П. С. Здається, що другий вірш можна було подати "драбинкою".
Люблю осінь, її яскраві барви і спокій. 
Це пора роздумів і меланхолії. 
Але всім серцем бажаю, щоб Ви випромінювали світлу радість! Отаку: 
