Десь на відстані витягнутої руки
і всього лиш за крок від подиху,
серед тиші найглибших глибин
і її непроглядного мороку
візерунки вишіптують, злякано,
на межі утрати свідомості,
наші душі з родимими плямами,
наші долі, як розділи повісті.
Заплітають думки в мереживо
і напам'ять зав'язують вузлики...
Тихо ангели з неба стежили
й від побаченого занедужали.
Наші душі тріпочуть стрічками,
їх зриває негода вітряна,
поміж ними давно не відстані -
відчуття забуття зустрічного....
