|
Варвари-потвори
Квітом встелені простори
Палять варвари-потвори.
Все вбивають москалі
На українській землі…
Діда, бабу і дитину,
Тітку, дядька і дівчину,
Як колись й Петро Великий,
Легко стратять і каліку.
Нищать хати, рушать храми -
Не дав Боженько їм тями.
Тут і прихвостень Кадир,
Розширяє „Руській мір…“,
Ріже голову з плеча,
Твердолобе собача.
У могилі Дудай плаче,
Рветься серденько гаряче…
Усі зайди люті звірі:
Закривавлені сокири,
Перемащені багнети,
Танки, „Гради“, кулемети,
Сунуть курви брудні лапи –
Неовласовці-гестапо.
Крадуть фабрики, заводи:
Вивезли станки уроди,
Приладнають десь в Сибіру,
Щоб клепали зброю звіру.
Напад мовою прикрили,
Брешуть, що заборонили.
Заливають двоголові –
Вона ходить і у Львові.
Де, за мову й хто із вас
Був притиснутий хоч раз?
Всі газети і канали
Все життя на ній брехали…
Тут все просто: є наказ,
Зруйнувати наш Донбас,
Український славний рур,
Мислить лютий самодур.
Волелюбство загубити,
До свободи не пустити,
Бо тоді і московіти
Вражий Кремль зітруть зі світу.
А поки вони без страму
За царя загублять й маму,
До стіни поставлять тата,
Розстріляють хвацьке брата…
Як хильнуть, то всі герої,
На одного йдуть по троє…
Як кінчаються патрони,
То паскудять в панталони.
Ніде правдоньки подіти,
Таких гидко навіть вбити.
Запаскуджену „братву“,
Краще гнати на Москву,
Зустрічайте „вантаж двісті“,
Відстрілялися рашисти.
Москва думати уміє?
Куди вас веде месія?
На тих землях, як в тюрмі,
Нидіють раби німі…
Сплять щасливі шахтарі
В рабській копанці-норі.
Лоскотяться руки, нерви,
Топче рідну землю стерво…
Термін сплив для воріженьків,
Убороним нашу Неньку.
А як недруга не буде -
Запануємо, як люди.
08 жовтня 2014 року
ID:
528645
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 08.10.2014 18:54:14
© дата внесення змiн: 08.10.2014 18:55:20
автор: Микола Паламарчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
