Я в нову гру включився, як в життя,
Бо в ній страждаю і перемагаю.
Екран неначе прірва забуття,
Життєвий простір, де творити маю.
Я тут будую в мирі і війні,
Мої солдати тут, мої заводи,
Що тут живе, то завдяки мені
І зберегти його мої турботи.
Я тут володар. Помахом руки
На боротьбу війська я посилаю,
Хвилини тут проходять, як роки
І простір тут не має зовсім краю.
Ну ось, нарешті все я сотворив,
Досяг мети і рейтинг свій потроїв,
Та знов ПеКа запрошує до гри, -
Це новий рівень - тільки для героїв.
І знову нерви зв’язую в клубок.
Рука на кнопці, ніби на гашетці.
Іще маневр, іще один ривок,
Та програш б’є, мов блискавка по серцю.
З важкою гри виходжу наяву.
Екран потух, я там помер - це знаю,
Та я у цьому світі поживу,
І знов помру, як цим життям награюсь.
Ех, жаль г-на Пю так до компютера і не привчили, грався б собі в віртуальному світі і все було б добре... Вірш актуальний!
Мірошник Володимир відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ПК (персональний компютер) до ігор зараз тільки і пристосований. ТОму така швидкість дії велика і об'ємна відеокарта в нього. А пану П... дійсно тільки б гратися у віртуальному світі, більше б в реальному було б цілим. Дякую за розуміння.
