Давай зіграєм ролі
Закоханих і вірних,
Потонемо поволі
У пристрастях безмірних.
Я вправно зімітую
Обійми благородні,
Ти вдаш, ніби відчуєш
Від цього насолоду.
Так, мов тіла ніколи
Не були поруч наші,
Не пили зрад і болю
З спокусливої чаші.
Ну а підчас антракту
Тихцем поаплодуєм
Великому таланту,
Який самих здивує.
Та як цю панацею
Від самоти назвати:
Банальною брехнею
Чи вмінням пробачати.
6.03.15.
