Не лети попереду паровозика
Наші дні
Наші дні
Таки дні
Літо з присмаком не морозива
Крики сонця
І риб на дні
Загубитися б, розірватися
На частинки маленьких космосів
Проживаючи час у транспорті
Малювати ікони вдосвіта
І ходити по грані
Пішки….
Бити струмом чужих знайомих
Моя доля, померши рано
Залишилася не відома
І тепер мені залишається
Прочитати дві сотні
лиць
Розтрощити десяток чашок
Все зібгати з старих полиць
Ну а потім,
до дна напившись
вільно-голою йти крізь вересень!..
Я не Кафка, не Франц
На жаль…..
Безадресниця, без ад рес…
крапка кома – і де ж прогрес?
