Пробач мені, солдате на війні,
що я сиджу собі в затишній хаті,
коли тобі в степу щодень вмирати
і чути смерті кулі навісні.
Пробач мені, герою без прикрас,
що ти пройшов страшні пекельні кола,
тоді як я не бачила ніколи
що робить смерть в бою в негожий час.
Пробач мені, ти ж чийсь єдиний син, -
моє життя не знає чорних буднів,
тоді як ти виборюєш майбутнє,
а ти такий сьогодні не один...
Пробач мені, для когось ти весь світ,
твоя кохана вимолить спасіння,
тоді як в мене вже нема терпіння,
а ти стоїш, гранітний живопліт.
Пробач, незламний воїне, мені,
нема на що мені корити долю,
і я лише проситиму: "Доволі!",
та цього надто мало на війні.
Чужа війна, адже ідуть визволяти тих, які далеко не українці (лише в паспорті). Мене найбільше добиває те, що там стоять тисячі солдат, сотні гинуть, а тут, на мирній території організовують розважальні заходи, празнування і т.д. і тисячі людей розважаються як ні в чому не бувало. Ось такі в нас патріоти. Ніхто ж усіх не змушує йти на війну, але хоча б бути солідарним. Дволикі люди, коли щось легеньке і хороше- патріоти, а коли від чогось відмовитись, то ні, забувають. Це я так, думки в слух. Твоя робота саме навпаки - демонструє солідарність і підтримку
Halyna відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Болюча тема, Галино! Майже кожному поколінню в нас припадали якісь випробування! Але Україна стоїть! І на сей раз вистоїмо, коли кожен з нас візьме хоч часточку відповідальності візьме на себе! http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603525
Halyna відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
