Ти не злякай моє кохання.
Воно тендітне, непросте.
Як невгамовна пташка рання,
Яка співає попри все.
Так дуже схоже на голубку
Із сизим зраненим крилом.
На ледь розцвівшу незабудку,
Чомусь з надломленим стеблом.
Але душа живе в надії:
Ще можна рани заживить.
У це повірити посмію,
Бо зможеш ти все відновить.
Візьми голубку в свої руки.
Погладь поранене крило.
Гучніш відчуєш серця стукіт.
І все зроби, щоб зажило.
Любов я виплекала з мрії,
Не знала це, що будеш ти.
Лише тепер я розумію,
Що нам від долі не втекти...
Гарний вірш про ніжне почуття. Проте, треба сказати, що хоча і ніжне, воно, якщо справднє, не таке то і слабке. Міцне і сильне, здатне все перебороти. Так ніжна тендіткна травинка проростає крізь асфальт і бетон. Проте краще не бетон і асфалть, а зустрічна любов і ніжність. Тоді воно розвине всі свої глибинні можливості.
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарно сказали... Та в житті не завжди так буває, на жаль...
У кожного по-різному...Цікаво одне: чому не в усіх однаково?
Бажаю вам шаленного взаємного кохання,щоб було для вас святом у вашому житті!!