Відкласти на завтра все необхідне та спокійно лягти спати – ось найкращий спосіб прийняти свою безнадійність. Очистити душу та звільнитись від непотрібних думок, якими забиваєш свою голову на протязі дня. Здається, що коли ти прокинешся та побачиш новий день то все буде інакше. Очікуєш приплив нових сил, які допоможуть здійснити заплановане, але в кінець дня ти йдеш спати з тими ж думками. Надія, яка дарує віру в завтрашній день та дозволяє уяві працювати на всі сто відсотків, допомагає заснути. Та ти все ж не можеш заснути, не можеш відпустити думку, що міг сьогодні щось зробити, змінити чи просто закінчити певні справи. В більшості випадків це банальне прибирання, навчання чи навіть просто почитати книгу. Половина дня на роботі дають свої наслідки – стомленість. Принаймні ти так себе заспокоюєш, йдучи спати, хоча ти повний енергії та сил аби завершити цей день так як треба.
Відкриваєш очі і бачиш темному – нічого окрім променів світла, котрі пробиваються крізь твої штори від вуличних ліхтарів. Знову на роботу – почався новий день, який має відрізнятись від вчорашнього. В кінці кінців все повторюється з точністю до останнього. Це вже не перший день коли ти намагаєшся кинути курити, піти в зал та дочитати книгу.
Замість всього запланованого ти лягаєш у своє ліжко, яке по суті не твоє – ти тут тимчасово, проїздом, лише на певний час. Ти мрієш втекти від цього всього та загубитись. Піти на зустріч вітру, відчути ноту пригод у своєму житті та замість цього намагаєшся позбутись від думок. Передивляєшся улюблений серіал, який знаєш на пам’ять та дивишся на годинник, тому що треба збиратись спати, адже залишилось так мало часу.
Кожний день нагадує попередній. Нічого не змінюється не залежно від того, які плани на завтра ти собі будуєш. Та хіба ж треба щось міняти!? Хіба все так погано!? Невже прожитий день був дарма!? – Ні! Просто ти занадто лінивий аби щось змінити. Ти вмовляєш собі, що все це наслідки важкого дня на роботі та заспокоюєш себе думками, що скоро все зміниться. Та не треба брехати. Перш за все ти не щирий з самим собою. Ти свідомо приймаєш те, що марнуєш своє життя і продовжуєш нічого не робити.
Не має чого чекати та немає чого очікувати від завтра. Не має сенсу вимагати від дня дати тобі його. Ти цього не отримаєш, доки сам не візьмеш цього. Життя це один великий «шведський стіл». Ти можеш взяти все, що тобі подобається, та з’їсти стільки скільки захочеш. Від тебе залежить, чи наїсишся ти однією стравою чи спробуєш всього по троху і теж залишишся ситим. В решті решт ти залишаєшся голодним, тому що не наважився взяти ще один шматок.
Чекав доки тобі принесуть до столика, а в кінці виявилось що це самообслуговування.
