Коли сніги деревам по коліна,
Метелиця местиме на шляху,
Мене вперед ведуть думки нетлінні.
От тільки б не піддатися страху..
Хурделиця мете і сліпить очі.
Я падаю уже у котрий раз.
Та голос твій спокійний і пророчий,
На цім шляху мені дороговказ.
Надворі невгаває, вечоріє.
І б"є холодний сніг мені в лице..
На обрію вже постать майоріє...
А ноги поналивані свинцем.
А ти іди, не маєш права падать.
Надія добавляє мені сил.
Твої слова мені весь шлях мережать...
Ще трішечки... вже видно небосхил.
І я тебе зову на допомогу,
Та постать розійшлася, ніби мла.
Враз маревом торкнулася дороги,
І в кучугурах білих попливла...
"Та голос твій спокійний і пророчий,
На цім шляху мені дороговказ...."
та постать розійшлася, ніби мла.
Враз маревом торкнулася дороги,
І в кучугурах білих попливла..." Ой-ой-ой!! Як недобре!!!
Ось так і довіряй словам чоловіків! Всі вони обманщики, тільки б добитися свого і поплив у білі кучугури. Та вірш гарний і зворушливий.
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ну і філософ! Не всі довірливі, як ви думаєте... Що це за думки у вас, чоловіче?
Надвечір, Хуртовина. Сніг дервам по коліно! Чи варта причина по якій був покинутий затишок? Чи варта того постать, яка ніба мла розплилась по кучугурах? Проте гарно і романтично.
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви праві на 100%, що не варто цього робити... Та закохані люди не дружать з розумом, це по-перше, а по-друге, це просто вигадана історія...
Дякую за увагу!