і скоро вже інша пані буде як влита
за вашим родинним столом
мене перевершувати.
а я все згадую, як оббивало липу
плачем
на колії
31-го.
так легко мене забути, та й що із того?
я навіть не знаю, чому я для тебе виникла.
та я все згадую листя багряне й стогін
задкуючих
стрілок годинника.
ти йдеш на роботу, очі від втом запали.
вертаєш у ніч - цибато, неоковирно.
а я згадую зорі, в які ми зненацька впали
у грудні
й досі іще не виринули.
ти йдеш усе тими ж дорогами, це у звичці.
лиш мене не повернеш:
у пекло мене,
зрадницю.
а в мене пекло - цілком реальне:
я в електричці,
що завжди пропускає
станцію.
