Не потрібне ворожіння,
Щоб дізнати нашу долю,
Вона ходить завжди з нами,
Щоб пустити те на волю,
Що окрилить наші миті,
Розмалює дощ над нами,
І щоб ми були сповиті
Лиш хорошими думками…
Та ми очі затулили,
Зав’язали свої руки,
І заснули безпорадно,
Не стуливши всі сполуки,
Щоб зварити щире зілля
Наших кроків і любові,
Що чекає за порогом…
Але ми ще не готові,
Наче маємо сто років
На роздумування марні
Та зітхання голосні…
Де це мрії наші гарні?
Нащо безвісти втекли?
Де шукати, де блукати?
Що нам випити іще,
Щоб збагнути, що ці ґрати –
Тільки марево саме…
29.01.2016
