Життя пересічним побутом марне,
Тому сутності позбавлене, мети.
Поодинокі безпорадні намагання,
У підсумку – всього лиш намагання,
Бо тонуть у бездонній прірві суєти.
Не оглядайся . . . Її позбудься зараз,
Тобі ж-бо не потрібні пристрасті людські:
Палкі до сміху і прибажно неймовірні,--
Що забобонам боязко покірні...
Такі вже небезпечні та стійкі.
Мають очі, та нічого не бачать,
Мають вуха, та чути не чують.
За свободу бояться слухняні раби
Стати до бою, до боротьби—
Пристосуванці за сталість ратують.
Темнόти загадкова непроглядність
Та навколишнього світу німота
Цього відірванця підносять над юрбою,
Він кинув виклик всім з косою,
А навколо угодовства чорнота...
Ти є народу вічний визволитель,
Що з боротьби постав і гартування,
Запаливши бажання пожегу свободи,
Що розкинеться всюди вітром погоди,
Даючи потребам свідомі змагання.
Вимкнено світло – не видно навколо,
Дороговказом є голос лукавий.
А зрячі все бачать: неправду і муки, –
І зброю смертельну візьмуть у руки,
Шар розбрату знищать іржавий.
Як крига весною, ворог розтане, –
Зникне загроза нової крамоли.
Неминуче свободи зорі зійдуть,
Облуди корисної мури впадуть –
Війни та насилля не буде ніколи.
Борець
Життя пересічним побутом марне,
Тому сутності позбавлене, мети.
Поодинокі безпорадні намагання,
У підсумку – всього лиш намагання,
Бо тонуть у бездонній прірві суєти.
Не оглядайся . . . Її позбудься зараз,
Тобі ж-бо не потрібні пристрасті людські:
Палкі до сміху і прибажно неймовірні,--
Що забобонам боязко покірні...
Такі вже небезпечні та стійкі.
Мають очі, та нічого не бачать,
Мають вуха, та чути не чують.
За свободу бояться слухняні раби
Стати до бою, до боротьби—
Пристосуванці за сталість ратують.
Темнόти загадкова непроглядність
Та навколишнього світу німота
Цього відірванця підносять над юрбою,
Він кинув виклик всім з косою,
А навколо угодовства чорнота...
Ти є народу вічний визволитель,
Що з боротьби постав і гартування,
Запаливши бажання пожегу свободи,
Що розкинеться всюди вітром погоди,
Даючи потребам свідомі змагання.
Вимкнено світло – не видно навколо,
Дороговказом є голос лукавий.
А зрячі все бачать: неправду і муки, –
І зброю смертельну візьмуть у руки,
Шар розбрату знищать іржавий.
Як крига весною, ворог розтане, –
Зникне загроза нової крамоли.
Неминуче свободи зорі зійдуть,
Облуди корисної мури впадуть –
Війни та насилля не буде ніколи.
2002
ID:
650666
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 11.03.2016 01:04:48
© дата внесення змiн: 11.03.2016 01:04:48
автор: Юрій Ноєвий
Вкажіть причину вашої скарги
|
