Імперія катів
лінчує все,
що у собі
загрозу їй несе.
І оперує
тупо
безголов'я.
Росія
закалялась
у бою
і за усе,
до чого охолов я,
я їй –
у очі «унтера» –
плюю.
Великодушні навіть дикуни.
У зоні
і законні
пацани
не посягають
мучити невинну.
А нице уособлення
страни –
опудало
гібридної
війни
мою Надію
убиває
в спину.
І повезуть її
на Бірюсу
дивитися
тайожную красу,
поститися
і допивати чашу.
Ой, рано
вечоріє на Обі,
щоб уявити
кожного
собі
паяца-гуманоїда
на Раші.
Ой не один,
я думаю,
ще є,
хто поділяє
бачення моє,
які передові
народні маси
у Чуді,
у Рязані,
у Кремлі,
та й на усій
зашореній землі,
що виродила
Вову-фантомаса.
І розумію це
не лише я,
що наша
дипломатія –
своя
у рашіє-рошенового клану.
Кому охота
мати на коні
таку живучу
у своїй війні,
даровану
історією
Жанну?
Я п’ю за Русь
за нашу
ще живу,
її велику славу
вікову,
а у моїй молитві
за Надію,
за каторжан
у тюрмах і тайзі
і за красу
на річці Бірюсі
я проклинаю
місію
Росії.
Поділяю, Ігоре! Лапотною, неввмитою була - такою і помре! Виродки погані! 
