Коли кохання іде навіки,
Години – мука, години – ліки,
Думки нещадно пульсують в скронях,
Її долоні в твоїх долонях.
І спогади наче ті ніжні й чисті,
Збираються мов перлини в намисто,
Та все ж так нещадно твій дух роздирають,
Любов – це вічне. Душа не вмирає…
З тобою всюду ті світлі очі,
Солодкий голос, недоспані ночі,
Той рідний запах її волосся,
Палкі обійми і тепла осінь.
І щось повільно твій вогник тушить,
Комок у горлі нещадно душить,
Ти кориш себе за той час, що плине,
Душа – це вічне! Любов не гине!
Коли кохання іде у вічність,
Ми будемо разом з тобою мовчати,
Для Неї гідно триматимеш вірність,
Й Вона з тобою навічно, брате…
