Вже простившись, у потяг сідаєм...
Лине довгий у дальнюю путь,
Лиш стовпи електричні й дерева
Тихо мовлять у слід : "Не забудь..."
Не забудь. Не забудь ... Повертайся,
Де кидаєш усе,- тебе люблять і ждуть
І сердечну молитву складають :
"Дай щасливу їй , Господи, путь".
Десь далеко зустрінуть дерева,
Сонце, квіти, - усе, як завжди,
Але ти повертайся додому,
Десь великої ласки не жди.
Не значне : ні дерева, ні квіти...
Вони всюди ростуть і цвітуть,
Але дома такі вони рідні,
Не забудь... Не забудь... Не забудь...
Ой Надійко,розчулили мене .Я 44-й рік на чужині,мені знайомі ці відчуття.... 
Не сумуйте, кажуть , треба позитив шукати у всьому і всюди....
