У вічності. в незглибимих лабіринтах душі,
де ніщо не минає безслідно.
Ми йшли поміж терен, взявши перо і папір,
А що ж іще вільному птаху потрібно?
Слова бриніли і простір повнивсь звуком,
На паузу поставили весь світ.
У цю секунду поруч з серця стуком,
у глибину десь розквітає перший цвіт.
Цей паросток, як сонце поряд з громом
Перевертає з ніг на голову життя.
Це мука чи спасіння - моє слово?
Несе у простір все, без вороття.
І що тобі здавалось геть важливим,
Застигло німотою на устах.
Яка різниця хто ми є і що ми?
Несказане не вимовиш в словах...
