Вільний переклад вальсу з російської
світлої пам’яті першої моєї вчительки
Насті Опанасівни Жолудь присв’ячую: Давно, немов би з долею, прощались ми зі школою
Та щось зове нас знову в рідний клас,
У той садок із кленами й берізками зеленими
І вальс шкільний в душі звучить для нас.
Дівчатками, хлоп'ятами, малими гороб'ятами
Ми в клас зайшли - це в пам'яті живе,-
Там стали пізнавати ми і літери і атоми,
Бо кожний рік приносив щось нове…
Летять роки, клубочуться, про щось забути хочеться,
Та перший Вчитель – не для забуття,-
І на дорогах зоряних і на полях розораних
Ті учні, котрих Ти вела в життя.
І де б не побували ми,- про Тебе пам'ятали ми,-
Так незабутня Матінка дітьми,-
Була,поза програмою,крім Вчительки ще й Мамою,
Робила все, щоб стали ми людьми.
Відповідь пізня,- чекав налагодження механізму коментування... 
