Кружит Земля в космическом пространстве.
Галактики танцуют вечный вальс.
Гармония сквозь горечь диссонансов,
Как смыслом, ритмом наполняет нас.
И сразу сердцу – жарко, сердцу – тесно!
И мышцы древним зовом просквозит.
Вскипает бурно в жилах кровь и песня.
А праздничный паркет, как лёд, скользит...
Весь задубевший груз смычки распилят,
И нет пределов для души моей.
О танца дар – чарующий, всесильный,
Печаль гитар и пылкость кастаньет!
Гремит высокий гонор полонеза,
И бьёт о землю лихом перепляс,
Лезгинка блещет молниями лезвий
И грациозно ходит па-де-грас.
Взметал канкан мережки парижанок.
Хлестал аркан по пыльным постолам.
Шотландки между грозными ножами
Отчаянно плясали на столах.
Подумаешь! Танцуй, лишь только пальцы
От острого железа береги...
Дорог войны измученным скитальцам,
Сполна досталось танцев нам других.
Погибший конь вмерзает в бездорожье.
Обрывки струн стенают на столбах.
А я на минном поле осторожно,
За шагом шаг выписываю па.
А мне пока что лет совсем немного,
Пока не знаю слова «фатализм».
А впереди – разбитая дорога
И вся еще не прожитая жизнь.
А нам твердят: там столько мин осталось!
А нам твердят: взрывались там не раз.
Такие вот мои уроки танцев –
Дорог войны смертельный падеграс.
---------------------------------------------
Земля кружляє у космічнім вальсі.
Вітри галактик – вічні скрипалі.
Гармонія крізь тугу дисонансів
Проносить ритрми танцю по землі.
І серцю в грудях тісно, тісно, тісно!
Смички пиляють задубілий сум.
Зненацька м’язи вибухнуть первісно,
Ударить кров, як електричний струм.
І вже паркет доведений до глянцю,
І вже душа збулася всіх тенет.
Ох, я люблю магічну владу танцю,
Печаль гітар і пристрасть кастаньєт!
Гримить високий гонор полонеза,
І лихом б’є об землю перепляс,
Лезгінка чорна срібні гострить леза
І граціозно ходить па-де-грас.
Шпурляв канкан мережки парижанок.
Шмагав аркан по сивих постолах.
І відчайдушний танець між ножами
Шотландки танцювали на столах.
Велике діло – танець між ножами!
Танцюй собі, лиш пальчика не вріж.
Доріг війни смутні подорожани,
Ми знали інший – танець бездоріж.
Десь труп коня вмерзає в сизу осінь.
Гудуть вітри в німій душі стовпа.
А я іду. А я роблю наосліп
На міннім полі обережні па.
А я іду. Ще крок, ще кілька кроків...
Про фаталізм не маю й поняття.
Мені ще так на світі мало років,
що в мене все попереду життя.
А люди кажуть: міни там довкола.
А люди кажуть: рвалися не раз.
Оце така моя балетна школа –
Доріг війни смертельний падеграс.
Оценка поэта: 5 Эх, Мишура, хоть бы назвала - ОКОЛОКОНКУРСНОЕ!!! Имели бы возможность все учасники сравнить свои потуги со стихами Мастера (это я о Лине Костенко, хотя и ты - умница!)
MiShura відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Кому интересно - найдет и так! Но все ли сверяют свое творчество с мастерами?
Но все ли сверяют свое творчество с мастерами? 
