Трава вже не така яскрава
І неба сумом затяга.
Та тиша мила, бо з тобою,
Вмиваюсь ранішньою росою.
Ступаю кроком в далечінь,
Туди де ще не було серце.
Проте не страшно відплисти,
В цю даль незнаної краси.
Я наче небо сумом затягнувся,
Ріка життя несла і біль, і сум.
Проте не здався, залишався,
Бо знав, що прийдеш знову ти.
Я не боюся заметілі,
І проливні дощі вже не страшні.
Бо серце в бурю все зігріє,
Й в щасливе майбутнє мене понесе...
