В котрий раз зустрічаємо радісно теплу весну.
Тиху ніч щебетання птахів розітне на світанні.
В світлий день відпускаємо залишки ніжного сну.
Очі в очі, і тіло до тіла, в добрі та коханні.
Є одна найпрекрасніша і найжаданіша мить -
Мовчки, ніжно в обіймах твоїх віднайти мир та спокій.
Усміхаючись знову відчути, як серце горить
Палко, пристрасно, попри всі труднощі, зливи, та роки.
Об усі негаразди розбитись цьому не дано.
Лише справжнє та щире збудує місток біля краю.
Окриляєш мене, я ж для тебе солодке вино,
Ніби там, за плечима, всіх прожитих днів й не було,
І, як вперше, зірвалося із наших вуст "Я кохаю".
Щиро дякую,Ярославе,за такі приємні слова. Ідея з акро виникла,коли вірш майже був написаний. Довелося тільки трішки погратися з першими словами бо якби писала саме акро спочатку,напевно було б дуже відчутно. Хоча,як кажуть, новичкам везет
Прочитав і забув, що це було акро... Тому що не відчув жодної притягнутої за вуха рими чи рядка. Дуже близькі мені думки, нехай буде так в кожного! 
бо якби писала саме акро спочатку,напевно було б дуже відчутно. Хоча,як кажуть, новичкам везет 
