Я прожив ті часи і вже тисячу літ
Як помер. Та не здавсь, ворог слід мій згубив.
У темницях марнів весь достоїнства цвіт,
Я ж був вільним між тих, що у масках, рабів.
Я прожив ті часи, та все ж вільним там був.
Бачив річку, і землю, і неба красу,
Що навколо були, їхню силу відчув
В час, коли вони птаство і мед нам несуть.
Ви, живі, що зробили для щастя жаги?
Чи печалить вас час, де життя я зложив?
Чи засіяні збіжжям поля навкруги?
Чи багатим зробили ви місто, де жив?
Живі, не бійтесь більш мене, бо я помер.
Не скресну духом вже, ні тілом я тепер.
Robert Desnos
L’Épitaphe
J’ai vécu dans ces temps et depuis mille années
Je suis mort. Je vivais, non déchu mais traqué.
Toute noblesse humaine étant emprisonnée
J’étais libre parmi les esclaves masqués.
J’ai vécu dans ces temps et pourtant j’étais libre.
Je regardais le fleuve et la terre et le ciel
Tourner autour de moi, garder leur équilibre
Et les saisons fournir leurs oiseaux et leur miel.
Vous qui vivez qu’avez-vous fait de ces fortunes ?
Regrettez-vous les temps où je me débattais ?
Avez-vous cultivé pour des moissons communes ?
Avez-vous enrichi la ville où j’habitais ?
Vivants, ne craignez rien de moi, car je suis mort.
Rien ne survit de mon esprit ni de mon corps.
