В народі кажуть: "Не купи хати, а купи сусіда". А ще:
" Добрий сусід - найближча родина"
І це насправді так і є. Я вже писала про те, як мій учень допоміг моїй сім"ї придбати будинок. А вийшло так, що по обидва боки від придбаного нами будинку були сім"ї, дітей яких я навчала в школі. Сусіди виявились добрі, стосунки у нас з ними були довірливі і дружелюбні. Господарі були старші за нас з чоловіком і їхні діти також. Отож вони раніше наших і школу закінчили, і свої сім"ї створили, а з часом їх батьки відійшли в інший світ, а їх діти продали їхні будинки. І нам знову поталанило: сусідами виявились сім"ї однокласників нашої доньки, та ще й також колишні мої учні. Звісно, що й стосунки між ними і нами теж були і є дружелюбні. Так от якось так сталося, що моя донька привезла мені маленьке кошенятко, яке виросло у великого гарного кота. А в сусідів помер від старості кіт, то донька і їм привезла кішечку. А треба сказати, що сусіди ці дуже любили тварин. Сусідка Наталочка працює у книжному магазині, а коли йде додому, заходить у магазин за покупками, серед покупок є і хліб, то допоки вона прийде додому, то вже в неї залишається лише півхліба, бо половину вона вже віддала бродячим собакам. А кішечка привела їм котят, а вони коли підросли, то ще додалося котят. І нині у неї,(вона вже лишилась одна, бо її мама померла). І ось нині у неї 15 котів. Щоправда 5 маленьких,(цьогорічний приплод), а десять здорових і дуже гарних котів і кішечок. Наталочка приходить частенько до мене, і коли вона йде, то й усі дорослі коти ідуть за нею. Вони дружелюбно граються з моїм котиком, а коли я йому даю їсти, то й вони не відмовляються від їжі. Тепер у ті дні, коли Наталя на роботі, вони самостійно приходять до мене доїдають їжу мого котика, п"ють воду, граються. Якось я зайшла да будинку а її Умка лежить у моїй кімнаті, я відкрила усі двері і намагалася відправити незваного гостя з будинку. Мені здалося, що він вибіг. Та через певний час сусідка запитала мене чи не бачила я її Умку. Я розповіла, що він був у мене і я його відправила додому. Так минуло два дні, як не шукала сусідка свого красеня Умку, його не було. Та якось я заходжу до кімнати і бачу поміж диваном і кріслом сидить Умка. Я знову намагалася відправити його з будинку, та він заліз ще далі. Довелось мені кликати сусідку. Та й вона ніяк не могла дістати, чи то вигнати кота з під дивана. Довелось відтягувати і диван, і крісло, кіт звісно вибіг, а от під меблями залишились його какашки. Отож довелося вимітати і вимивати, бо ж вони були там і засохші. Ну ніби все стало в нормі, та Наталя мене запитала, що ж він їв, бо за ці дві доби він не схудав і коли вона йому дала їсти, то він і не захотів їсти. Свого кота літньої пори я кормлю на веранді, двері туди закриваються. У кухні теж я нічого не залишаю відкритим. Ми навіть уявити не могли, що ж він їв. Та він сам видав нам свою таємницю. У мене в коридорі стоїть на столі картонний ящик у якому я зберігаю котячий і собачий корм. І от я якось заходжу в коридор а Умка сидить на тому ящику і з задоволенням наминає той корм і котячий, і собачий. Ось така котяча історія
Дякую,Світлано! Я живу одна, а від природи спостережлива, то ото й пишу і дещо написане посилаю в пресу і там частенько друкують і вірші, і прозу...Діти й онуки живуть далеко,приїжджають рідко, спілкуємось телефонами, та вайбером.
Дякую,Ніно!На фото Умка попереду, він насправді дуже красивий, з голубими очима і пухнастим сіро-коричневим хвостом. Я вже привикла до їх компанії. Сусідка коли йде з роботи, вони всі вже сидять у мене на подвір"ї і ждуть її приходу, вона тут же у моєму дворі насипає їм кітікету, і вони їдять, а потім з відеречка, що стоїть під краном з відерця п"ють воду...
