Так соковито ти бажання закликала...
Вогонь у грудях, божевілля диких вражень...
Ти промайнула ненароком, без обтяжень
Душі забутої, затягнутої в вир.
У джгут тугий мене, як патоку, зібрала,
Закривши подих лише поглядом, мов чари
Оповила навколо маревом примари,
Що стисло серце, розум, полонило зір.
Так соковито до душі моєї впала...
Зірвала дах, знесла все вщент та сни забрала.
Так жар зрівав тенета мрій у довголітті...
Ти чарувала кожним рухом... ніжний шепіт
Стелив закляття у безладді, дивний трепіт
Все тіло.. чи й тілами володів.
Наважив знов порушити суцвіття,
Бажанням прокотився... Знов зірвало,
Усе єство поволі мов вбивало,
Залишився лише голодний звір...
Так соковито, жадано, повір,
Ми знову й знову линули у вир...
Так соковито... Вщент все дійсне та минуле.
І холодно буває... Промайнуло...
І кожен раз, як вперше, - новий твір...
