Усе, що бачила – чужинцям не пробачиш,
Прощення ворогам за це нема.
Щодня по Україні – «Плине кача»,
А ти стираєш сльози крадькома.
Щоніч оскал байдужої ракети
Життя комусь розносить шкереберть.
І ти шепочеш знову: «Боже! Де Ти?
Чому не спиниш геноцид і смерть?
Дитини страх в очах… Сидить терпляче
В підвалі із іконкою в руці.
Все, що ти бачила – катам ти не пробачиш:
Насилля, лють, загарбника приціл…
Тому й пішла, на захист України,
Побачивши жорстокий світ війни
Щоб не втрачали матері дитину,
Ти захищаєш їх тривожні сни.
Не подолати вільних басурманам,
Безсила тут агресора орда.
Чиясь ти донька, мати і кохана,
Стоїш за мир – рішуча і тверда.
Ти вдачу маєш нашу – не ледачу,
То ж зло відступить – це закон життя.
Все, що ти бачила – н і к о л и не пробачиш,
І вигорнеш вражину, мов сміття!
