Якою тишею наповнилась кімната!
Здається часом, ніби тиша ця дзвенить…
Від пустоти такої хочеться заплакать, –
Накочуються сльози хвилями журби.
Не завше тиша заспокійлива буває…
Як лиш годинник сміє спокій оживить,
Тоді вона на душу тягарем лягає,
Розвіяти печаль свою бракує сил.
Як тяжко усвідомити у сірих буднях:
Для мене розцвіла останній раз весна,
І сонечко для мене більш світить не буде,
Його пітьми затулить щільна пелена…
Якою тишею наповнилась кімната!
Здається, гасне променисте світло мрій...
Як міцно мушу я за тишу цю триматись,
Бо кожен рух і кожен звук – життя у ній!
24.04.2015
