Поема про людей без облич –
Її пишуть на сторінках кам’яних книг
Знаками, що нагадують сліди черепах
На піску річки, назва якої табу
Для людей-пічкурів, для народу човнів* –
Тесаних з кривого замшілого дерева**,
Що не цвіло ніколи білими квітами,
Навіть весною світу сього зеленого,
Світу здивованого і очманілого,
Що дивився очима синіми в дивне майбутнє,
Світу такого босоногого і необачного часу,
Коли гори були молодими й веселими,
Коли плямисті рисі непролазних хащів
Тільки ростили собі вуса-антени,
Якими слухали голоси галактик***,
Що шепотіли про Вічність моторошну,
Яку малював на глеках народ човнів:
Креслив на глині вохрою, золою чорною,
Білою крейдою – знаки кручені оленячі:
Опалені обіцяним вогнем світанку –
Вогнем, що відкриває очі і ворохобить душі,
А на глині лишає воронячий знак,
Люди народу човнів майстрували весла
І місили липку незайману глину
Над тою ж важкою водою, над площиною
На якій жили і ловили в глибинах здобич,
Над якою лунав кожного недоброго вечора
Сірої чаплі крик.
Примітки:
* - в Ірландії в старі часи народ човнів називали Fear a Bhàta, але в різних країнах теж жили люди, яких називали Народ човнів.
** - колись учні теслі показали Чжуан-цзи старе криве замшіле дерево і сказали, що воно вже нікуди не годиться, нічого з нього не змайструєш, на що Чжуан-цзи відповів, що під цим деревом можна сидіти і мандрувати нескінченністю.
*** - у старі часи не тільки коти і рисі вміли слухати голоси галактик, але і люди народу човнів. Потім, коли прийшов час довгих залізних мечів цей дар людьми було втрачено. У час Великого Неспокою орачі навмисно заводили в хижах котів, щоб слухати в самотині голоси галактик, які переказували їм коти довгими безнадійними вечорами.
Хто скаже,почувши крик, це голос чаплі,або чийсь іще голос, якби ми навчились слухати, розпізнавати голоси, пісні, крики птахів, звірів, напевно, почули б голоси галактик...
Слава Україні!
Слава ЗСУ!
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Люди без облич...
Якщо на картині зображене оголене людське тіло без елементів декору, ми не можемо швидко зрозуміти в якому столітті жила особа. Лише майстерність, стиль автора дають змогу співставити зображення з часом його створення.
Обличчя народу - його звичаї, традиції (лялька-мотанка теж не має обличчя). Душа народу - його мова.
Ваші вірші, якби й були без підпису, все одно мають обличчя.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
допасовую написане до України
бо кам'яні баби ріки з піщаними берегами чайки видовбані з суцільного дерева випалені з глини глечики молоді гори Карпати хати з побіленою глиною стін ... це також про Україну
респект
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00