Хіба забудеш осінь ту
Про гордість і гарячу каву
Смішні і несміливі справи
І ледь прочинене моє вікно.
Як молодість чорним намистом
Обмотувала шию й плечі
А вишите місто навмисно
Топило для нас свої печі.
Стежиною униз по течії
Нам зорі дорогу проклали
І кликали ліси приречено
А ми пішли і заблукали.
Ми згуба розкидана світом
Усі роки нам злічені
І стане тому земля пухом
Хто буде любов'ю увічнений.
